Аронова А. А.
У рік перемоги російських військ під Полтавою і через три роки після заснування у споруджуваному Санкт-Петербурзі Канцелярії від будівель в Москві був виданий перший російський переклад трактату італійського архітектора XVI століття Джакомо Бароцци та Віньола "Правило п'яти ордерів архітектури". Книга отримала назву: "Правило про п'ять чінех архітектури Якова Бароція Девігнола", надрукована була цивільним шрифтом, містила 12 сторінок тексту, 101 ілюстрацію і мала кишеньковий формат в 1 / 8 аркуша.
У 1712 році на неї вчинили друге видання "Правила", повністю повторило перше. Єдина їх відмінність - в послідовності розташування гравюр.
У третій і останній раз "ордери" Віньоли друкувалися за Петра I в 1722 році. Нове видання принципово відрізнялося від перших двох - великий формат, портрет Віньоли на фронтисписі, всього 47 аркушів, але головне, воно повністю відтворювало впізнаваний джерело - варіант трактату Дж. Б. та Віньоли, опублікований у Римі в 1617 р. Вілламеном. (1) Примірник 1722 не викликає великого наукового інтересу, тоді як оригінали 1709 і 1712 рр.., і до цього дня, залишаються об'єктами компаративних досліджень, так як їх текстова та графічна частина не збігається ні з однією з відомих публікацій трактату.
Загадковість першого видання Віньоли неодноразово привертала до себе увагу вітчизняних вчених. Про нього згадував П. Пекарський, (2) перший науковий опис пам'ятника зробили Т. А. Бичкова та М. М. Гуревич (3), проте дослідникам не вдалося встановити першоджерело, обраний для перекладу на російську мову. Згодом Т. М. Ситіна (4) вказала на збіг низки креслень російського перекладу з кресленнями з трактату А. Палладіо (5), надрукованого в Амстердамі в 1679 році. Найбільш повний аналіз "Правила ..." був проведений Н. А. Євсіна. (6) Автору пощастило виявити ряд документів, що зберігаються в архіві Кабінету Петра I, які дозволили конкретизувати джерело текстової частини "російського Віньоли" 1709 року, а також окреслити роль цього видання в процесі формування нових архітектурних уявлень, що виникали в Петровську епоху.
Історія вивчення першого російського перекладу трактату Дж. Б. та Віньоли ще далека до свого завершення. У ній залишилося чимало білих плям: починаючи з подальшого уточнення джерел перекладу текстової частини і джерел різних частин графічного блоку і закінчуючи визначенням імен авторів-перекладачів і упорядників видання. Поряд з фактологічної стороною, видання "Правила про п'ять чінех архітектури Якова Бароція Девігнола" 1709 р. - подія культури свого часу. Це дозволяє розглядати трактат не тільки з точки зору його ролі у формуванні російської архітектурної теорії початку XVIII століття, але і як факт культурної політики царя-реформатора, складовою частиною якої була розгорнута дидактична програма. Одним із пунктів цієї програми і став перший "російський Віньола". Зазначений аспект - оцінка появи першого, друкованого перекладу архітектурного трактату в Росії як підручника нового архітектурного мови і став темою даного обговорення.
Відзначимо, за трохи більше десятиліття вимоги до змісту і зовнішньому вигляду перекладного джерела істотно змінилися. У цьому русі від анонімної компіляції 1709 до впізнаваного оригіналу 1722 симптом формується тенденції - нарождающаяся вітчизняна архітектурна теорія, вихідним подією якої став маленький "російський Віньола", зробила свій перший самостійний крок. Про те, що цей рух був помітним, суспільним явищем говорив уже стояв у гирлі Неви столичне місто. І якщо на початку 1710-х років іноземці тільки передрікали йому майбутнє "одного з пречудових міст на Балтійському морі" (7), то в 1721 році камер-юнкер герцога Карла Фрідріха Ф.В. фон Берхгольц, приїхавши до Петербурга після семи років, в одній з перших фраз свого особистого щоденника написав: "Близько вечора прибутку ми благополучно до Петербурга, який, з часу мого від'їзду, так змінився, що я зовсім не впізнавав його." (8)
Що ж передувало і сприяло появі "Правила про п'ять ченех архітектури Якова Бароція Девігнола"?
XVII століття завершилося одноосібним правлінням Петра I. На риторичне питання протопопа Авакума: "Русь, чого-то тобі захотілося німецьких вчинків і звичаїв!" (9) - молодий государ, вихований в Німецькій слободі, відповів конкретними і далекими від риторики діями - першим з яких була поїздка за кордон у складі Великого посольства під вигаданим ім'ям.
Подивимося на історію Великого посольства 1697-1698 рр.., Як на текст умовного літературного твору. За жанром - це п'єса з переодяганнями і сильним дидактичним ухилом, за сюжетом - розповідь про посольської місії, за фабулою - історія "злодійський експедиції" за західною культурою.
Головні герої - великі посли: Франц Лефорт (10), Федір Олексійович Головін (11) і Прокопій Богданович Возніцин. (12) Їхній сценарій - пошук політичних союзників Росії у війні з Туреччиною. Всі актори, зайняті в епізодах - свита послів, посадові особи - дяки, охорона, прислуга, господарський штат, беруть участь в цьому дипломатичному сюжеті. Але ... одночасно в п'єсі є інша група, яка розвиває свою лінію - бригада волонтерів. З 35 чоловік. Вони займаються освоєнням "морської науки". Серед них є хтось - Петро Михайлов - високий, різкий людина, з смикатися в судомі, обличчям. Це російський цар, він їде у складі посольства інкогніто. Його безпомилково впізнають голландські теслі у Саардама, далекі від хитромудрої логіки, що розігрується російською государем театральної дії.
Простий дипломатичний сюжет "Великого посольства" постійно видозмінюється, відбиваючись у "кривому дзеркалі" фабули - навчання "морський науці" (і не тільки - А.А.), де в відблиски "задзеркалля" виникає "темна постать" реального головного героя. Волонтер посольства - Петро Михайлов (13), що несе девіз "Аз бо есмь в чину вчимо та навчають ма вимагаю" (14) - алегорична фігура з емблематичного збірки, що зображає у тексті п'єси російського царя Петра I.
Перед нами театральний твір, автором і режисером якого був сам цар. У цю форму Петро перетворив конкретну життєву ситуацію - свою першу приватну поїздку закордон. "Дійство" розвивається структурним законами барокової поетики. Відзначимо два істотні моменти даної події: сам факт "театралізації" життєвих явищ не новий для російської культури, їм пройняте все пізніше Середньовіччя, що регламентувало царський буття у фіксованих позах і жорстких сценаріях релігійних канонів і ритуалів. Петро вперше порушив канон, царська життя вийшло за рамки звично обставленого ритуалу, змінилася мізансцена. Нею стала ситуація світського життєвого побуту, героєм якої могло бути тільки приватна особа. Отже, увійти в неї царська особа була у стані виключно в переодягненому вигляді.
Син царя Олексія Михайловича виявився першою фігурою династії, здатної створити означену ситуацію і природно в неї вступити. Тим самим, він продемонстрував достатній ступінь зрілості особистісного самосвідомості. Наслідком таких істотних змін, що намітилися в культурному побуті російського суспільства, став другий вельми помітний момент, постійно декларував Петром I під час подорожі по західним країнам - "під Європі придивитися новим військовим (і не тільки - А.А.) мистецтвам і поведінки", тобто глобальна установка на учнівство, а значить і особливий інтерес до дидактики.
Дидактична тема рельєфно проступає в художній культурі початку XVIII століття. Вона звучить голосніше формальних положень посилення та піднесення царюючої особи. Мета петровської дидактики - освоєння російським суспільством сучасного стилю мислення - алфавіту, словника і системи образів, на якому говорить і якими мислить Західна Європа.
Специфіка російської культурної ситуації вимагала швидкого навчання нової граматичної системі, і отже, кращим був вибір вже готових, апробовані часом і західним суспільством зразків, підручників і методичних посібників.
Європейською школою культури бароко був розроблений і загальноприйнятий міжнародний тезаурус своєї мови - збірники символів, емблем та алегорій. (15) У Росії перший такий збірник з'явився в 1705 році. (16) Його надрукували з волі царя в Амстердамі. Потреба в подібній книзі пов'язана виключно з суспільним характером відбувалися змін.
XVII століття знало цю мову. Поезія С. Полоцького і його учнів носила сильно виражений аллегорико-емблематичний характер. Але будучи явищем камерним, служачи одиничному царського замовлення, воно не вимагало громадського перекладача або доступного керівництва для розуміння. Емблематичного збірники в оригіналі і в рукописних перекладах зберігалися в бібліотеках царя, церковних діячів і знаті. (17) Їх затребуваність носила суто елітарний характер.
Ситуація Петровської епохи принципово інша. Мова символів, алегорій та емблем вийшов за межі інтересу обраних персон і спустився в середу повсякденній культури. Кораблі, медалі, тріумфальні ходи, феєрверки, оздоблення фасадів та інтер'єрів світських будівель, програми паркових ансамблів, проповіді, промови, панегірики і багато іншого, що ставало життєвою реалією у перші роки XVIII століття, отримувало оформлення в системі аллегорико-символічного вираження. Як ішов процес його громадського засвоєння, демонструє історія публікацій панегіриків і програм, присвячених тріумфальним брами, що зводиться, з нагоди військових перемог Петра I.
Перші тріумфальні ворота в Росії були споруджені на честь перемоги під Азовом у вересні 1696 року. Цій події у 1700 році присвятив розлогий панегірик Ілля Копієвський. Він був виданий в Амстердамі і крім тексту включав гравюру з алегоричним портретом Петра I. Твір це особливої уваги не привернула, погано розкуповувалося і видавець "зазнав багато збитків" (18), швидше за все через суспільного нерозуміння форми цієї публікації.
У початку 1703 року за повернення Петра після перемоги "над шведи і за взяття фортець Шлотбурга, Ямбурга і Копор'я" у Москві був влаштований тріумф і зведені вчителями Слов'яно-греко-латинської академії брама з алегоричними зображеннями, яким супроводжувало друковане опис з докладним тлумаченням та панегіричні віршами. Тираж на ті часи був величезний - 1200 примірників. Образний і змістовний лад використаних в оформленні брами зображень грунтувався на алегоричному і символічному тлумаченні античного міфу. (19)
Про те, що подібна програма військового тріумфу все ще погано сприймалася суспільством свідчить той факт, що в 1704 році префект академії Йосип Туровойскій додав до опису нових тріумфальних брам докладне обгрунтування використаної в них образної системи. (20) Він аргументовано доводив право художника на звернення до "різним емблематам, сімболам та винаходів піітіческім", заснованим на античному міфі і обгрунтовував місце даної образної системи в художній культурі свого часу. "Удівішеся преславний читачеві, яко торжественния ся врата (якоже і в минулих літах) не від божественних писань, але від мирських історій, не святими, але чи від істориків переданими, або від віршотворців вигаданими особами, і подобами від звірів, гадів, птахів, дереви, та інших річ навмисну ізобразуем "- стверджував Туровойскій, і продовжував -" ведати тобі личить. Перше: яко ся не то храм, чи церква в ім'я якогось від святих створена, але політична, сієста громадянська похвала струджені ... Друге: (...) аще писання божественне разлічния речі в різних образах являє, і ми, від писань божественних повчання воспріемше , мирську річ мирськими образи явити понудіхомся і славу Торжественники наших, і образі стародавніх Торжественники, по упокоренні сили нашея потщахомся прославити. "(21)
У тезисної формі ідеї академічного префекта зводилися до наступного: алегорія і символ, засновані на античному міфі, необхідні для оформлення світського простору земного життя людини; алегорія і символ можуть бути також засновані на образах Старого і Нового Завіту; вони можуть паралельно співіснувати в єдиному художньому континуумі , створюючи систему подвійного відображення людського буття. (22)
Наступним етапом у процесі навчання, після розглядання алегоричних картинок та читання до них пояснень, стала поява навчального посібника - в 1705 році вийшли "Символи та емблемати".
У цьому ланцюзі пізнання і навчання цілком логічно виглядала поява в описі "Брами тріумфальних, прибудованих працями споконвічних вчителів ..." 1709 року, цитат з античних авторів в оригіналі та перекладі з посиланнями на джерела. Спеціальному роз'яснення тут піддалося лише слово "апофеозіс". (23)
Події суспільного життя першого десятиліття XVIII століття показали, що новий для російської культури мова була частково освоєний, а його розуміння забезпечено необхідним словником. Природно припустити, що і в інших сферах життя і діяльності з'являться аналогічні дидактичні посібники, перекладені на російську мову.
Оскільки в оформленні повсякденного простору людського життя архітектура безперечно відіграє провідну роль, відбиваючи у своїх абстрактних формах його естетичну модель, досить імовірно, що черговим підручником повинна була з'явитися книга з архітектури. Дійсно, в 1709 році в ряду технічних і фортифікаційних посібників вийшло "Правило про п'ять чінех архітектури Джакомо Бароція Девігнола".
Якщо причина звернення до "Символів і емблематам" як підручника барокової культури цілком зрозуміла, то вибір з досить великою архітектурної бібліотеки Західної Європи саме трактату Віньоли вимагає обгрунтування.
Перші два видання "російського Віньоли" - 1709,1712 рр.. - Представляють собою компілятивні збірники, лише частково, відсотків на 60, відтворюють оригінал. Текстова частина і приблизно 1 / 5 креслень - практичне доповнення до трактату, що відбиває реалії європейської архітектури, які виникли вже після публікації трактату самим Дж. Б. та Віньола в XVI столітті. Подібний працю, виданий в Європі, обов'язково містив би в назві поряд з ім'ям автора трактату - ім'я видавця-упорядника, якому належали всі доповнення. Ряд імен зодчих і будівельників, що брали на себе працю видання архітектурних книг величезний, так як європейська архітектурна думка активно зверталася в XVII столітті до трактатів італійців XVI століття, доповнюючи, адаптуючи і компілюючи їх згідно своїм смакам і запитам. (24)
У Росії незріле особистісне свідомість не тільки ігнорував ім'я укладача, але опустило ім'я автора. У книжкових реєстрах видання було названо - "Архітектурна книга як фундамент будувати повелінням царської величності гридирована і надрукована ця книга в Москві ... в 1709 році. "Отже, вибір основи для першої, перекладної, архітектурної книги мав досить довільний характер і міг визначатися ступенем популярності, тобто кількістю видань, і простотою викладу обраного першоджерела. За цими двома параметрами трактат Віньоли - поза конкуренцією. (25) Істотним чинником була приналежність книги італійському автору. Побічно це підтверджує підвищений інтерес до Італії та італійської, сприйняття всього з нею пов'язаного в найвищому ступені, про що свідчать шляхові записки та щоденники російських людей, що їздили до Європи на рубежі XVII і XVIII ст. (26)
У ряді оригінальних архітектурних трактатів книга Джакомо Бароцци та Віньоли була лаконічною. Автор не стомлював розлогими міркуваннями і великим об'ємом тексту, концентруючи всю інформацію в кресленнях, і пропонував універсальну архітектурну систему, виражену в античному ордері і закріплену в жорстких правилах непорушних пропорцій. Італійський архітектор XVI століття зробив спробу звільнити зодчого від нескінченного пошуку законів краси і гармонії, запропонувавши йому раз і назавжди готові рішення. Система Віньоли була цілком закінченою архітектурної граматикою, заснованої на античному ордерному алфавіті. Універсальність трактату визначила його подальшу долю - він став одним з основних першоджерел архітектурної теорії і практики Європи XVII століття і витримав величезну кількість перевидань, як в оригінальному, так і доповненому вигляді. (27)
Російський анонім запропонував свій варіант видання трактату Віньоли. Його авторство - у логіці компіляції, а результат роботи - ще один модернізований варіант трактату, несхожий на інші видання. Характерно, що в даному випадку публікація дидактичного посібника також запізнюється і не піде за реаліями архітектурної практики перших років XVIII століття, як і у випадку з появою "Символів і емблемат".
Звернення до ордерному алфавітом відбулося в російській архітектурі вже в кінці XVII століття в рамках "наришкинськоє стилю". Однак, Петровську епоху явно не влаштовувала його граматична система. Про це переконливо свідчить перебудова А. Д. Меншиковим Лефортовський палацу. Будівля була зведена в 1697-1699 рр.. - Під час "Великого посольства" - з волі Петра I для свого друга Ф. Лефорта, який був замовником лише de jure, і подаровано після смерті швейцарця Меншикову в 1706 році. (28)
Перша редакція будівлі повністю належала "наришкинськоє стилю", але мала одним нетиповим для свого часу якістю - послідовно проведеним в її композиції принципом симетрії. Через 7 років фаворит царя повністю перебудував будівлю, запросивши для цього італійського архітектора М. Фонтану. Друга редакція значно відрізнялася від першої - зник "наришкинськоє" декор, посилилася симетрія, з'явився внутрішній двір з аркадою, фасади заговорили мовою суворих ордерних рішень, даних у пілястровий вираженні. (29) О. Меншиков у своєму замовленні продемонстрував новий архітектурних смак і запросив іноземного зодчого, щоб отримати результат з перших рук, тим самим потребу в дидактичному посібнику явно окреслилася.
Зазначена тенденція до відходу від естетики "наришкинськоє стилю" виявилася відразу ж після повернення "Великого посольства". І якщо Ф. Лефорт, як було сказано вище, не встиг виступити в ролі реального замовника, то Прокопій Возніцин, очоливши у 1699 році Аптекарський наказ, неминуче торкався проблем будівництва будівлі Головної аптеки на Червоній площі, яку почали зводити ймовірно в 1700-1701 рр. . (30) В архітектурі цієї споруди ще сильна в деталях "наришкинськоє" стилістика, але як і в Лефортовський палаці в композиції Аптеки тяжіє принцип осьової симетрії і читається іконографія європейської ратуші. Вперше тут був застосований колосальний тосканський ордер, осяжний перші два поверхи. Він невміло розставлений, але важливий як факт архітектурної практики.
Третій великий посол адмірал Федір Головін в 1702 році закінчив зведення на Яузі навпаки Німецької слободи і Лефортовський палацу своєї заміської садиби, в якій К. де Бруін відзначив "дерев'яна будівля, добре складене за правилами мистецтва". (31) Фасади Головінського палацу були вирішені поетажним пілястровий ордером, розставлених в простінках між вікнами. Ця будівля являло собою найбільш грамотний зразок нових архітектурних пріоритетів, які з певною часткою умовності можна назвати классицистическими. Найближче петровський оточення перейнялося ними за кордоном і під впливом царя, сам же Петро проявить себе трохи пізніше - за державним, в масштабі міста, поки ж, в перші роки нового століття він формує суспільний настрій.
Робота над виданням архітектурного посібники почалася на пізніше 1708 року і постійно контролювалася царем, як і всі поліграфічна справа, яке за його указом в цьому ж році переходить на цивільний шрифт. Відзначимо, що перш архітектурної книги вийшла "Геометрія" (32), в якій викладалися основи нарисної геометрії, в тому числі способи побудови "спіральної або равлика лінії" (33), тобто валюти ионической капітелі. Створювалася професійна основа архітектурної освіти нового типу, для якого креслення - обов'язкова стадія творчого процесу.
Петро постійно цікавився роботою над архітектурною книгою. "Книжку архітектурну (...) ми розвідали, і а деяких місцях є несправності і проти того вели виправити архітектору Фонтані (34) з ким-небудь російською, якою б хоча трохи знав архітектуру (...). І виправлять, надрукувати книжок зі сто. "- Писав він Гагаріну. (35)
Розберемо примірник книги, що зберігається в рукописному відділі Бібліотеки Академії наук С. - Петербурга і, мабуть, що належав Петру. Він не є остаточним і має сліди коректурної редагування (36), але за складом текстового й образотворчого матеріалу принципово не відрізняється від остаточного варіанта. Книга складається з двох змістовних блоків: текстової частини - її утворюють три розділи: про фундаменти, про стіни та про модулі і графічною - з 101 креслення.
На сторінках 1-11 - текст суто практичного змісту, в основному технічного характеру, але з вельми цікавими вкрапленнями. У розділі "Як фундамент будувати" вказані умови будівництва будинків з плоскими стелями висотою не більше трьох поверхів і обумовлені, але не конкретизовано, інші правила для будов з склепіннями (37); відзначені особливі прийоми пристрою пальових фундаментів для будинків з підвищеною середньою частиною. ( 38) Зауважимо, що в Лефортовський палаці був влаштований в центральній залі один з перших плоских стель, а в Головинском палаці - всі кімнати мали плоскі перекриття.
У розділі "Про стінах", заявлено - прямокутний план будівлі краще квадратного (39); зовнішні сходи ("рундуки") можна робити "сходами" на три сторони, якщо їх висота не більше двох ліктів (~ 90 см) і на дві сторони , якщо вони вище; вікна бажано піднімати від підлоги на один лікоть з невеликим і робити заввишки в два рази більше ширини, також і двері. (40) Другий поверх рекомендується зводити однаковим по висоті з першим або вище, причому це мотивується зручністю розташування сходів, яка розуміється як провідна відразу на другий поверх. (41) Тут же пропонується використовувати на фасадах пілястри / "Пілар нової моди" / і дано їх пропорції в ордерної композиції, в графічному розділі вони будуть проілюстровані кресленнями, і, нарешті, в кінці розділу з'являється рада влаштовувати з боку саду зал в два світла (42). Всі ці рекомендації вже були "зумовлені" як у вирішенні фасадів Головінського палацу - двох поверховому, оформленому пілястрами в простінках, а так само в конфігурації його плану - прямокутник зі входом в центральній частині будівлі.
У розділі "Про модулях" надано рекомендації, як робити поверхові пілястри на фасадах високих будівель, але з'являється промовиста застереження "мало що менше або болше здолати як лутше фасун дасть" і "такоже тригліфи і дзвіночки робити чи не робити по постановою, так само і інші оздоби ". (43) Усі архітектурні поради, введені в технічний текст" російського Віньоли ", відображають гранично адаптовану палладіанським традицію - по-поверховий пілястровий ордер, двусветний зал, прямокутна форма плану, сходи в центрі та ін - і найімовірніше були переведені з якого-небудь голландського архітектурного керівництва (44).
Графічний розділ складається з 101 зображення і розпадається на три тематичні блоки: зображення ордерів, архітектурних споруд, архітектурних і конструктивні деталей і частин будівель.
На сторінках 12-66 - повний комплект креслень з ордерами, відповідний будь-якого варіанту трактату Дж. Б. Віньоли XVI століття.
На сторінках 68-106, 108-150 - креслення ордерних деталей античних споруд, будівель Мікеланджело, Віньоли і Берніні, якими доповнювалися перевидання трактату в к.XVI і XVII ст.
Сторінки 67,107, 151-215 - містять зображення порталів, наличників, карнизів, а також креслення розрізів мансардних дахів різних конструкцій, розрізи будинків із двосхилими і мансардними дахами різноманітної форми і видом фахверкових конструкцій, різні кроквяні конструкції, малюнки плоских стель і сходів. Всі зображення даної групи представляють собою копії з креслень з амстердамського видання трактату А. Палладіо П. Ле Мюетта - сторінки 39-40, 42-62, 67-78. (45)
Частина креслень останньої групи, присвячених конструкціям дахів і стін серед яких є мансарди і фахверк - всього 10 зображень - без нумерації, експлікації й у дзеркальному відображенні входять до складу ще одного видання, надрукованого в Амстердамі в 1680 (?) - Книги Юстуса Данкерса "Architectura chivilis ". Ця книга переводилася на початку XVIII століття, про що свідчить рукопис перекладу, що зберігається в архіві Петра 1. (46)
Отже, російський варіант трактату Віньоли представляв собою просте ордерне керівництво з коротким наочним екскурсом в архітектуру античного, постренессансу і барочного Риму. Поряд з цим він містив значне доповнення в дусі палладіанському традиції, поради та приклади з классицизирующий лінії розвитку європейської архітектури XVII століття, до якої належав французький архітектор П. Ле Мюетт - упорядник трактату А. Палладіо, обраного російським компілятором.
Вітчизняний будівельник-практик і архітектор отримали в руки просте архітектурне керівництво, компактний і зручний у роботі. Кишеньковий формат, цивільний шрифт, лаконічні технічні ради, короткий, але дуже змістовний зоровий ряд архітектурних пріоритетів Західної Європи і настільки ж короткі вказівки, що робити з новим архітектурним алфавітом, заснованому на антикизирующих традиції - все це робило "Правило про п'ять чінех архітектури Якова Бароція Девігноли "- практичним підручником основ сучасної європейської архітектури.
Завдяки зусиллям петровської культурної програми російську суспільну свідомість обзавелося, до 1709 року, двома серйозними дидактичними посібниками нового для Росії, але загальноприйнятого в Європі художньої мови. Процес звернення до західної культури ставав повсюдним явищем і набував повсякденний характер. Підтвердження тому - указ Петра 1 про переїзд у Санкт-Петербург міністрів і знатних родин, виданий в 1709 році. "Нині вже зовсім камінь під підставу Санкт-Петербурга покладено за допомогою Божу" - написав цар у листі адміралу Ф. Апраксіну. (47)
На берегах Неви в повному відриві від існуючої традиції, повинна була виникнути модель нового світу, нової життєвого середовища, нових відносин, нової культури, в основі якої лежали результати дидактичних зусиль першого десятиліття XVIII століття. Після Полтавської перемоги будівництво Петербурга надзвичайно активізувалося і через сім років гравер О. Зубов зафіксував у своїй "Панорама Петербурга" вже реально існуюче місто. В архітектурному вирішенні представлених тут будівель можна знайти чимало підтверджень уваги до порад "першого Віньоли". Багато житлові будинки мають прямокутний план і підвищену середню частину, відповідну двусветной залу. Таким був палац царевича Олексія Петровича, зображений в лівій частині гравюри, та й перший дерев'яний, зимовий палац самого Петра I, відомий за малюнками. (48) Скрізь зустрічаються зовнішні сходи, що ведуть на другий поверх зі сходами на дві або три сторони. Вікна житлових будинків - частіше всього в два квадрата. Пілястри розташовуються в простінках між вікнами на кожному поверсі фасадів Меншикова палацу на Василівському острові і будівлі трезініеского Олександро-Невського монастиря. Двусветний зал, звернений до саду входив в композицію Петергофського та Першого Зимового кам'яного палацу.
Швидкість будівництва петербурзьких будинків була досягнута завдяки використанню фахверкових конструкцій, які називали "мазанковое будовою", а форма мансардного даху стала в 1710-і рр.. однією з найпопулярніших.
"Перший Віньола" відбувся. Дидактична програма царя-реформатора дала швидкі результати. До кінця 1710-х рр.. російська архітектурна практика повністю занурилася в процес освоєння нової художньої мови. Через кілька років, коли трактат Віньоли був виданий в третій раз, він як і на Заході, повністю відповідав обраному оригіналу, навіть не мав доповнень. Всього за десять років значно зросло почуття цінності першоджерела, сценарій загального учнівства приніс свої плоди і поступово втратив актуальність. Вже після смерті "головного режисера", в 1730-і рр.. архітектурні учні-пенсіонери Петровської епохи, колись зайняті в цьому "шкільному" спектаклі посольського волонтера Петра Михайлова, опинилися в силах фабулу і зіграти свою власну, неученіческую, професійну роль - написати перший оригінальний російський архітектурний трактат - "Посада Архітектурної Експедиції". (49)
Список літератури
1 Див: Опис видань цивільного друку. 1708-січень 1725 Укладачі Т. А. Бичкова та М. М. Гуревич. М.-Л., 1955. С. 93.
2 Пекарський П. Наука і література в Росії за Петра Великого. Т. II, СПб., 1862. С. 212-214, 585-586.
3 Опис видань цивільного друку. 1708-січень 1725 Укладачі Т.А. Бичкова та М. М. Гуревич. М.-Л., 1955. С. 79.
4 Історія європейського мистецтвознавства. Від античності до кінця XVIII століття. М., 1963. С. 347-351.
5 Traice, des cinq orders d'archtecture defquels le front feruy les anciens. Traivit de Palladio par le & Le Muet. Amsterdam, 1679.
6 Євсіна Н.А. Архітектурна теорія в Росії XVIII століття. М., 1975. С. 23-77.
7 Еренмальм Л.Ю. Опис міста Петербурга, укупі з кількома зауваженнями / / Беспятих Ю.М. Петербург Петра I в іноземних описах: Введення. Тексти. Коментарі. Л., 1991. С. 96.
8 Берхгольц Ф.В. Щоденник камер-юнкери Ф. В. Берхгольца / Пер. з нім. І. Ф. Амона. М., 1902-1904. Ч.1. С. 45.
9 Житіє протопопа Авакума, їм самим писане, і інші його твори. Архангельськ, 1990. С.87.
10 Франц Лефорт / 23.12.1655 (2.1.1656) -2 (12) .3.1699 / - виходець з Женеви, служив у Франції та Нідерландах. З 1675 р. - у Росії. У 1689 р. зблизився з Петром I, який зробив його в чин генерал-майора, потім - генерал-лейтенанта і в 1697-1699 рр.. будував для Лефорта палац у Німецькій слободі. Судити про його архітектурному рішенні можна по гравюрі А. Шхонебека "Садиба адмірала Ф. А. Головіна в Німецькій слободі в 1705 році." 1705.
11 Федір Олексійович Головін / 1560 - 30.7. (10.8.) 1706 / - дипломат, генерал-адмірал, граф, належав старовинного дворянського роду, з 1699 р. начальник Військово-морського наказу, з 1700 р. - глава Посольського наказу. Також відав Ямський наказ і Збройової палатою. У його канцлерство була організована система постійних російських представництв за кордоном. Після повернення з "Великого посольства" Ф. Головін одним з перших будує собі на околиці Москви садибу західного зразка, яку в 1705 р. зображує А. Шхонебека / див. виноску 8 /.
12 Прокопій Іванович Возніцин / рр. народж. і смерті неизв. / - Дипломат, походив з володимирських дворян. Представляв Росію на Карловицьким конгресі, активний учасник укладення миру з Туреччиною. Після повернення з "Великого посольства" брав участь у дипломатичній роботі, очолював Аптекарський наказ.
13 Петро Михайлов - псевдонім під яким Петро I був присутній у свиті Великого посольства, зарахувавши себе з складу бригади волонтерів.
14 Цей девіз, за наказом Петра I, був вирізаний на його особистої печатки в період перебування за кордоном у 1697-1699 рр.. Він зустрічається на всіх документах царя цього часу.
15 На протязі всього XVII століття збірники символів і емблематичного зображень складалися, друкувалися і побутували практично в усіх країнах Західної Європи. Вони складали істотну частину її культурного, естетичного та творчого ужитку. - Див: Морозов А.С. Емблема тика бароко в літературі і мистецтві Петровського часу. / / XVIII століття. Проблеми літературного розвитку в Росії першої третини XVIII століття. СБ 9. Л., 194. С. 184, 227.
16 Символи та Емблемата. Амстердам, 1705 - одна з найпопулярніших книг, виданих з волі Петра I в Амстердамі. В основу російського видання було покладено емблематичний збірка Данила Де Ла Фея, виданий в Амстердамі в 1691 році. У Росії ця книга неодноразово перевидавалася протягом всього XVIII століття. - Див: Голландці та росіяни. 1600-1917. З історії відносин між Росією та Голландією. М., 1989. С. 93-94.
17 Соболевський А.І. Перекладна література Московської Русі XIV-XVII ст. СПб., 1903. С. 161-162.
18 Ілля Федорович Копієвський - литовський перекладач і видавець, в кінці XVII століття, який жив у Амстердамі і співпрацював з видавцем Яном Тесінгом Він був першим, хто здійснив у Голландії переведення низки книг на російську мову. Копієвського належить переклад керівництва з мистецтва мореплавання Абрахама де Граафа, латино-російсько-голландський словник і ряд інших книг. - Див: Голландці та росіяни. 1600-1917. З історії відносин між Росією та Голландією. М., 1989, стор 92-93. Див також: панегірична література петровського часу. М., 197. С. 47.
19 Там же. С. 19-20.
20 Там же. С. 21-22.
21 Див: Йосип Туровойскій. Преславне торжество свободітеля Лівонії. / /.: Панегірична література петровського часу. М., 1979. С. 154-156.
22 Там же. С. 150-181.
23 Там же. С. 63-64.
24 Див розділ Бібліографія / / Джакомо Бароцци та Віньола. Правило п'яти ордерів архітектури. М., 1939. С. 164-167.
25 Див: Габричевский А. Трактат Віньоли і його історичне значення / / Джакомо Бароцци та Віньола. Правило п'яти ордерів архітектури. Пер. А. Г. Габричевського. М., 1934. С. 7-11. У розділі "Бібліографія" автори видання наводять великий список публікацій трактату Дж.Б. та Віньоли протягом XVI-XIX ст. / / Там же. С. 164-167.
26 Див Євсіна. Указ. соч. С. 27-34.
27 Forssman E. Saule und Ornament. Stockholm, 1956. S. 132-181, 239-252.
28 Подільський Р. Петровський палац на Яузі. / / Архітектурна спадщина. Вип. I, М., 1957, стор 18-19, 23.; Кипарисова Ф.Ф. Лефортовський палац у Москві. / / Повідомлення інституту історії теорії архітектури Академії Архітектури СРСР. Вип. 9. М., 1948. С. 47-49.
29 Палац був перебудований в 1706-1707 рр.. Якщо італійський архітектор дійсно брав участь в цьому, то тільки на рівні проекту. Перебудова палацу продемонструвала не професійне володіння будівельниками нової архітектурної граматикою: тут порушені основні пропорційні співвідношення ордерних частин - пілястри занадто широкі і низькі, непомірно високий цоколь, величезний фронтон, неприємно виглядає розстановка пілястр через дві віконні осі. У порівнянні з професіоналізмом "наришкинськоє стилю", тут явне учнівство.
30 Згідно щоденнику К. де Бруіна це було "найзначніше (...) величезне кам'яна будівля, розпочате будівництвом років 7 вже тому (К. де Бруін описує події 1707 - А.А.) і призначалася для розміщення в ньому Монетного двору, але потім років з півтора (тобто в 1705 або 1706 рр.. - А.А.) тому, призначене для великої Аптеки. "/ / К. де Брайан. Подорож через Московію Корнелія де Бруіна, М., 1873. С. 109.
31 Там же. С. 110.
32 Геометрія, М., Друкований двір, 1708.
33 Там же. С. 83.
34 У 1704 році А. Д. Меншиков стає губернатором С. Петербурга. Сюди він переводить свого московського архітектора М. Фонтану і постійно його протегує, конфліктуючи з Ж. Б. Леблоном.
35 Листи і папери Петра Великого, т. IX, СПБ, .1887. С. 375-376.
36 На думку Т. А. Бичкової та М. М. Гуревич це другий проміжний примірник видання. / / Опис видань Громадянської друку. 1708 - січень 1725 М.-Л., 1955. С. 102. Примірник має власну пагінацію, проставлену в ручну. Ця пагінація використана в тексті статті.
37 Правило про п'ять чінех архітектури Якова Бароціа Девігнола. М., 1709. С. 4.
38 "Тако ж слід знати, що під середні житла, які називаються фронтошпіци (які видаються з будови ...) / 39 Там же. С. 4.
40 Там же. С. 6.
41 Там же. С. 6.
42 "... верхніх жител, які хвиле таковиж високі, як і нижніх, або й нижче. Однак ізвичайно вище нижніх, бо нижня для того нижче пускаються, щоб сходи не так круті були ... "/ Там же. С. 7.
"В сад належить бути в двоє вікон, одне над іншими замість двох жітей високо." / Там же. С.9.
43 Там же. С. 10.
44 Рукопис цього тексту була знайдена Н. А. Євсіна у фонді Кабінету Петра I в РГАДА / Євсіна Н.А. Указ. соч. С. 40. Вплив палладіанському традиції було досить помітним в архітектурі Голландії XVII століття, на її основі сформувалась стилістика голландського класицизму. - Див: Kuile E., Rosenberg J. Dutch Art and Architecture. 1600 - 1800. Harmondsworth, 1966. P. 41 - 53.
45 Це видання складалося з двох частин: в першій викладалися "ордера", в другій - архітектурні деталі, фрагменти, конструктивні рішення. Додатки в російське видання були взяті з другої частини. - Див: Traice, des cinq ordres d'archtecture defquels le front feruy les anciens. Traivit de Palladio par le & Le Muet. Amsterdam, 1679.
46 Див: Євсіна Н.А. Указ. соч. С. 41-42.
47 Лист Петра I до генерал-адміралу Ф. М. Апраксіну від 27 червня 1709 / / Опис Санкт-Петербурга і Кроншлота. СПБ., 1882. С. 8, прим.
48 Реконструкція Г. Михайлова Першого зимового палацу 1708 р. - див: Заварихін С.П. Явище Санкт'-Пітер'-Бурха. СПб., 1996, с. 162.
49 Аркін Д. Російський архітектурний трактат - кодекс XVIII століття. / / Архітектурний архів, М., 1946. Вип.1.